♦️ Перші реакції психіки на такі жахливі події – шок та заперечення. Спочатку люди не готові повірити в те, що реальність настільки змінилася і відчувають розгубленість та апатію.
Проте, дуже швидко вмикається інстинкт самозбереження.
Плани будуються швидко, на короткий проміжок часу. Може виникати відчуття збудження та ейфорії від перших перемог та сили супротиву ворогу.
♦️Може виникати почуття провини, якщо людина не бере безпосередньої участі у захисті країни.
Варто зрозуміти, що це нормально. Є ті, хто першими повинні виконувати ці функції – це військові, усі хто має необхідні навички та знання, вміє користуватись зброєю. У резерві має бути велика кількість людей. Саме вони можуть у випадку необхідності підключитися до боротьби. Не звинувачуйте тих чоловіків, що першими не взялися за зброю.
Хтось мусить розвозити гуманітарну допомогу, хтось – варити металеві “їжаки” для пошкодження транспорту ворога, набирати мішки з піском для перекриття доріг та ін.
Завдання жінок – берегти себе і дітей. Можливо, займатися волонтерською справою, проте головне завдання – вижити і не додавати клопотів чоловікам, які задіяні в боротьбі.
♦️ Очікування і розчарування. Більшість має надію, що війна скінчиться швидко, а коли цього не відбувається – впадає у відчай.
Треба внутрішньо прийняти можливість будь-якого розвитку подій, бо інакше деморалізації не уникнути.
♦️Життя. Повернути собі максимально можливу буденну рутину. Хатні справи, роботу, перегляд фільмів та ін. Тим, хто знаходиться у бомбосховищах чи підвалах одне завдання – вижити, бо країни без її громадян не існує.
♦️Знайти сенс. Сенс війни, сенс життя. У нашому випадку сенс війни не агресія чи бажання захопити чуже, а захист своєї країни. Сенс життя зараз може бути в прагненні перемоги, дітях, втіленні мрій у майбутньому.
Запам’ятайте, що навіть у концтаборах частіше виживали ті люди, які планували майбутнє, доглядали за собою, бачили у житті сенс.
