НА ПОРОЗІ ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ.
ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ ПРО
ПСИХОЛОГІЧНУ ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО
ШКОЛИ
Добрий день, шановні батьки! Залишилося не так багато часу, літо пролетить швидко і 1 вересня Ваші діти переступлять поріг початкової школи, щоб затриматися тут на 4 роки.
Початок навчання в школі – це завжди переломний момент у житті дитини, незалежно від того, в якому віці вона приходить в перший клас. Змінюється місце дитини в системі суспільних відносин. Це перехід до нового способу життя і умов діяльності. Це перехід до нового положення в суспільстві, нових взаємовідносин з однолітками і дорослими. Дуже важливо, щоб дитина була готова до цих змін, до навчання в школі.
На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання складається з наступних компонентів:
– Особистісна готовність. Включає формування у дитини готовності до прийому нової соціальної позиції – положення школяра, що має коло прав і обов’язків.
– Інтелектуальна готовність. Цей компонент готовності припускає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань, сформованість початкових умінь у сфері навчальної діяльності.
– Соціально-психологічна готовність до шкільного навчання включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми, педагогами. Даний компонент передбачає розвиток у дітей потреби у спілкуванні з іншими, уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячої групи тощо.
Крім вище зазначених складових готовності до школи виділяється й фізична, мовна, емоційно-вольова готовність.
У дошкільному віці дитина спілкується як з родиною, так і з іншими дорослими і однолітками. Різні типи спілкування сприяють формуванню самооцінки дитини та рівня його соціально-психологічного розвитку.
У результаті спільної діяльності та спілкування з іншими людьми, дитина пізнає важливі орієнтири поведінки. Таким чином, дорослий дає дитині точку відліку для оцінки своєї поведінки. Дитина постійно звіряє те, що робить, з тим чого від нього чекають оточуючі. Сформовані у дитини, оцінки власного «Я» є результат постійного зіставлення того, що він спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Все це входить у самооцінку дошкільника і визначає його психологічне самопочуття.
Самооцінка та рівень домагань можуть бути адекватними і неадекватними. Самооцінка та рівень домагань дитини дуже впливають на емоційний добробут, успішність в різних видах діяльності і її поведінки в цілому. Так, відомо, що діти з неадекватно завищеною самооцінкою дуже рухливі, нестримані, швидко перемикаються з одного виду діяльності на інший, часто не доводять розпочату справу до кінця. Вони не схильні аналізувати результати своїх дій і вчинків, намагаються вирішувати будь-які, в тому числі дуже складні, завдання. Вони не усвідомлюють своїх невдач. Ці діти схильні до демонстративності та домінування. Вони прагнуть до лідерства, але в групі однолітків можуть бути не прийняті, оскільки спрямовані, головним чином, «на себе» і не схильні до співпраці. Діти з неадекватно завищеною самооцінкою нечутливі до невдач, їм властиві прагнення до успіху і високий рівень домагань.
Діти з адекватною самооцінкою схильні аналізувати результати своєї діяльності, намагаються з’ясувати причини помилок. Вони впевнені в собі, активні, врівноважені, швидко переключаються з однієї діяльності на іншу, наполегливі в досягненні мети. Прагнуть співпрацювати, допомагати іншим, товариські й дружелюбні. У ситуації невдачі намагаються з’ясувати причину і вибирають завдання дещо меншої складності (але не найлегші). Успіх у діяльності стимулює їх бажання спробувати виконати більш складне завдання. Цим дітям властиве прагнення до успіху.
Діти з заниженою самооцінкою нерішучі, нетовариські, недовірливі, мовчазні, скуті в рухах. Вони дуже чутливі, готові розплакатися в будь-який момент, не прагнуть до співпраці і не здатні постояти за себе. Ці діти тривожні, невпевнені в собі, важко включаються в діяльність. Вони заздалегідь відмовляються від вирішення завдань, які здаються їм складними, але при емоційній підтримці дорослого легко справляються з ними. Ці діти, як правило, мають низький соціальний статус у групі однолітків, потрапляють в категорію знедолених, з ними ніхто не хоче дружити.
Самооцінка, сформована у дошкільнят, зазвичай досить стійка, але, тим не менш, вона може покращитися або знизитися під впливом дорослого і дитячих установ.
Не менш важливою складовою готовності є самостійність дитини.
До моменту вступу до школи дитина повинна вміти самостійно організовувати не тільки свої дії, але і вибрати спільну з товаришами гру або роботу, спланувати її хід, вміти вирішити конфлікт, розподілити ролі, довести розпочату справу до кінця.
Діти, які мають сформовані навички позитивних взаємин, легко входять у новий колектив, знаходять правильний тон у відносинах з оточуючими, вміють рахуватися з суспільною думкою, доброзичливо ставляться до товаришів, прагнуть прийти на допомогу.
Входження в новий колектив іноді є одним з вирішальних факторів успішного навчання дитини в першому класі. Тому велике значення у підготовці дітей до школи має виховання в них «якостей громадськості», вміння жити і трудиться в колективі.
Загальні рекомендації з формування адекватної
самооцінки і правильних уявлень про себе у дітей
дошкільного віку
1. Оптимізація батьківсько-дитячих відносин: необхідно, щоб дитина росла в атмосфері любові, поваги, бережливого ставлення до її індивідуальних особливостей, зацікавленість у його справах і заняттях, впевненості та послідовності у виховних впливах з боку дорослих.
2. Оптимізація відносин дитини з однолітками: необхідно створити умови для повноцінного спілкування дитини з іншими; якщо у нього виникають труднощі у відносинах з ними, потрібно з’ясувати причину і допомогти дошкільнику набути впевненості у колективі однолітків.
3. Розширенням і збагаченням індивідуального досвіду дитини: чим різноманітніше діяльність дитини, тим більше можливостей для активних самостійних дій, тим більше в нього можливостей для перевірки своїх здібностей і розширення уявлень про себе.
4. Розвиток здатності аналізувати свої переживання і результати своїх дій і вчинків: завжди позитивно оцінюючи особистість дитини, необхідно разом з нею оцінювати результати її дій, порівнювати зі зразком, знаходити причини труднощів і помилок і способи їх виправлення. При цьому важливо формувати у дитини впевненість, що вона впорається з труднощами, доб’ється хороших успіхів, у неї все вийде.
За період дошкільного дитинства діти переживають вікові кризи, але це тимчасові явища, вони проходять, їх потрібно пережити, як будь-які інші дитячі хвороби. Знайте, що причина гострого протікання кризи – невідповідність батьківського ставлення і вимог бажанням, і можливостям дитини, тому необхідно подумати про те, чи всі заборони обґрунтовані, і чи не можна дати дитині більше свободи і самостійності.
Важливо намагатися змінити своє ставлення до дитини, вона вже не маленька, уважно поставтеся до її думок та суджень, постарайтеся її зрозуміти.
Тон наказу та утвердження у цьому віці малоефективний, намагайтеся не змушувати, а переконувати, розмірковувати і аналізувати разом з дитиною про можливі наслідки її дій.
Десять порад для батьків майбутніх
першокласників
1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
3. Не ставтеся до дитини зневажливо. Не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини.
4. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
5. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовленнязапорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – запитуйте, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
6. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
7. Намагайтеся хоч інколи дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
8. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
9. Ніколи не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.
10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.
Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».
