Позитивні емоції, які переживає людина, що сміється, підвищують опір організму, покращують загальний стан, і навіть, на думку шведських учених, продовжують загальну тривалість життя. Науково-методичний напрям про сміх отримав назву – гелотологія.
Гелотологія (від грецького gelos – сміх) – наука, яка досліджує вплив сміху на людський організм. Одночасно сміхотерапію визначають як напрям соціальної психології, в якому сміх визначається як засіб впливу на особистість для зняття напруги, стресу, та здійснюється під час проведення тренінгів та спільних вправ з використанням сміху.
Сміх – це лікувальний засіб, яким людину нагородила сама природа. Він допомагає успішно лікувати захворювання та знімати напруження з 80 груп м’язів, активізує дихання, тренує серце і легені, надзвичайно активно насичуючи їх киснем, сприяє розслабленню м’язів обличчя і всього тіла; покращує кровопостачання до всіх органів,
знижує кров’яний тиск, підвищує рівень антитіл та білих кров’яних клітин в імунній системі, підвищує опір інфекціям; покращує психічне здоров’я, допомагає справлятися з наслідками стресу, знижує рівень гормонів стресу; підвищує активність лейкоцитів крові і змінює її хімічний баланс, що забезпечує утворення хімічних елементів, необхідних для зміцнення пам’яті та активізації розумових процесів, поліпшує здатність до концентрації під час діяльності. Окрім того, сміх сприяє розвитку водночас трьох сутностей особистості: фізичної, психологічної, духовної.
На біохімічному рівні це пов’язано з інтенсивним виробленням нейромедіаторів серотоніну та дофаміну:
по-перше, сміх викликає в організмі комплексний біохімічний процес, при якому знижується викид «стресових гормонів» – кортизону та адреналіну, та стимулюється виділення власних морфінів організму – ендорфінів (так звані «гормони щастя»). Останні знижують відчуття фізичного та душевного болю, викликають почуття задоволення;
по-друге, невролог Уїльям Фрай з медичної школи Стенфордського університету розглядає сміх як особливий спосіб дихання, при якому вдих стає більш тривалим та глибоким, а видих, навпаки, скорочується, при цьому його інтенсивність дозволяє легеням
повністю звільнитися від повітря. У порівнянні із звичайним диханням, газообмін прискорюється у 3-4 рази. Французький лікар Генрі Рубінштейн вважає, що під час сміху таке «правильне» дихання допомагає долати почуття страху;
по-третє, американськими вченими встановлений ще й зв’язок між активністю м’язів обличчя та кровопостачанням головного мозку.
Самі м’язи обличчя у порівнянні з іншими м’язами тіла використовуються менше. Коли людина посміхається, потік крові до мозку посилюється, мозок отримує більше кисню, що позитивно відбивається й на емоційному стані;
по-четверте, сміх активізує особистісний естетико-творчий потенціал людини: сміх активізує лімбічну систему мозку, об’єднує праву та ліву півкулі, підвищує творчі здібності та вміння вирішувати різноманітні проблеми та покращує зовнішній вигляд людини: тонізує м’язи обличчя. Проведеними дослідженнями доведено, що людина, яка щиро сміється, вирізняється щирістю, готовністю прийти на допомогу, а також здатністю любити;
по-п’яте, сміх може виступати як своєрідний захисний механізм для мозку людини. Той, хто під час стресу не падав духом, а навпаки, перебував у позитивному настрої, ставав більш успішним під час вирішення проблем. Саме тому така реакція й закріпилася у людській поведінці.
До того ж, сміх – дуже корисна фізична вправа, яку за своєю ефективністю можна порівняти хіба що з гарним аеробним навантаженням.
Виокремлюють 4 напрямки сміхотерапії (гелотології):
Класична сміхотерапія. Сміхотерапевт проводить індивідуальні та групові заняття, на яких люди сміються: їм розповідають анекдоти, смішні історії, слухають сміх, дивляться комедії тощо. Представники цього напрямку сміхотерапії рекомендують також частіше пригадувати смішні епізоди власного життя й навіть заводити власні «Щоденники
гумору». Крім гуморесок, які викликають сміх, гелотологи вважають за корисне прослуховування чужого сміху. Наприклад австрійська спільнота хвороб, пов’язаних із депресією, випустила лікувальний компакт-диск, на якому записано 20 хвилин сміху відомих людей. При цьому представники цієї організації підкреслюють, що цей диск є
результатом кропіткої наукової праці, й що він дійсно допомагає у боротьбі з депресією.
Медична клоунада. Медичні клоуни влаштовують вистави перед маленькими пацієнтами лікарень, що сприяє швидшому одужанню хворих. Цей напрям був заснований у 80-ті рр. директором бостонського цирку «BigAppleCircus» Майклом Крістенсеном. Зараз «швидка допомога клоунів» – надзвичайно популярне явище у світовій практиці. Клоуни одягають білі халати, приїздять до лікарень та влаштовують «обходи» для хворих дітей, пародують дії лікарів. В ізраїльському місті Цріфіне створені курси «медичних клоунів». Попит на таких фахівців надзвичайно високий у всіх великих медичних центрах країни.
Йога сміху. Її розробили індійські медики, зокрема бомбейський лікар Мадан Катаріа. Основна ідея – навчити людину сміятися легко та невимушено, природно й часто. Під час занять з пацієнтами практикують різні види сміху, причому не тільки відомі («сміх-
привітання», або «сміх – вибачення»), але й досить несподівані («сміх лева», «сміх миші», «сміх замка дверцят»). Характерною особливістю цього напрямку сучасної сміхотерапії є її комерціалізованість. Досить відомою є медитаційна колективна терапія «Містична троянда», яку вигадав містик Ошо (Японія). Вона триває три тижні. В перший тиждень
люди щовечора збираються гуртом на три години та сміються без будь-яких на те причин, «заводячи» один одного. На другому тижні – по три години плачуть, на третьому – сидять у тиші та споглядають, це – завершальний, закріплюючий усе попереднє, етап. Все це можна зробити й екстерном – за три години (хоча ефект не такий міцний, проте
це набагато краще, ніж носити у собі пригнічені емоції): годину – сміятися, годину – плакати, годину – помовчати та поспостерігати із заплющеними очима.
Провокативна терапія сміхом. Автор ідеї незвичайного використання сміху та гумору у подоланні проблем Ф. Фареллі, автор книги «Провокативна терапія» (1974 р.). Сутність методу полягає у тому, що психотерапевт замість того, щоб щиро «професійно» поспівчувати клієнтові, гіперболізує його проблему та демонструє її абсурдність. Коли «нещасній людині» вдається відчути безглуздість ситуації та посміятися над собою, знаходиться рішення. Згідно з методом Фареллі, саме занадто серйозне ставлення до наших «бід та нещасть» й заважає нам позбутися їх.
З метою покращення здоров’я людей в багатьох країнах світу впроваджують сміхотерапевтичні методики: в Америці деякі клініки мають спеціально обладнані «кімнати сміху»; у Німеччині створено об’єднання клоунів-лікарів, які відвідують дітей, хворих на рак; у Бразилії (м. Форталеза) відкриті спеціальні сміхотерапевтичні курси, на
яких лікують пацієнтів, що страждають на стреси та депресії; у Індії (м. Мумбас) відкрилось більше 500 клубів, які відвідують лише з єдиною метою – повеселитися; Пентагон запровадив посаду інструктора зі сміху для родичів військовослужбовців, які перебували у Іраку; у Парижі та інших містах Франції за останні роки відкрилося близько
трьох десятків клубів сміху, які відвідують тисячі пацієнтів; м. Штуттгарт – визнана столиця сміхотерапії, де відбуваються міжнародні Конгреси лікувального сміху.
У своїй книзі «Щоб не боліли тіло і душа…» Б. Нісензон дає таку класифікацію видів сміху:
- радісний та сумний;
- добрий та отруйний;
- розумний та дурний;
- гордий та душевний;
- поблажливий та підлабузний;
- презирливий та наляканий;
- нахабний та сором’язливий;
- іронічний та щирий;
- багатозначний та безпричинний;
- нахабний та бентежний.
Вправи сміхотерапії легко використовувати у роботі з дошкільниками, адже дітей легко розсмішити. Сміх позитивно позначається на їх емоційному стані, концентрації уваги та працездатності. Проте сьогодні майже не розробленими залишаються питання методики використання психолого-педагогічних та естетотерапевтичних можливостей сміхотерапії в роботі з дітьми дошкільного віку. Не вивчаються специфічні проблеми дитячого віку, пов’язані з питаннями самовизначення, адаптації, вторинними соціальними вадами розвитку хронічно хворих дітей та дітей з ООП у контексті можливостей використання сміхотерапії в роботі з ними. Тому можуть стати актуальними й перспективними у майбутньому такі напрями сміхотерапії, як, скажімо, педагогічна сміхотерапія, або дитяча
самосміхотерапія тощо.
Учені зазначають, що діти, безумовно, досить рано виявляють здатність помічати смішне, кумедне в окремих ситуаціях, словах та вчинках людей, у поведінці тварин. Водночас можна зустріти і таких дітей, у яких почуття гумору проявляється лише інколи та
неадекватно, і це накладає свій відбиток на загальне світосприймання та поведінку дитини. Якісні характеристики здатності помічати гумористичне залежать від тих умов життя, які впливають на формування особистості дитини, її моральних, естетичних та інших оцінок дійсності.
На жаль, діти частіше висловлюють і розуміють негативні емоції, ніж позитивні. Зростає кількість дітей емоційно-пасивних, неспокійних, агресивних, гіперактивних, які часто «дивляться і не бачать», «слухають і не чують». У той час, коли весела радісна дитина створює навколо себе атмосферу щастя і прекрасного настрою в оточуючих.
Посміхнулися – і почалася ланцюгова реакція: настрій піднявся, енергія пішла в плюс, метаболічна пам’ять почала робити свою справу, народжуються нові клітини, які відновлюють абсолютно все, а головне – працездатність.
Сміятися дитина вчиться так само, як й ходити та говорити. Опанування цього мистецтва відбувається впродовж 4-8 перших тижнів: сміятися малюка вчить мати, коли звертається з посмішкою до нього. У 2-3-х місячному віці дитина починає свідомо посміхатися та сміятися у відповідь. Дитина у середньому сміється до 400 разів на день (доросла людина – лише 15). За даними американських вчених, більше за всіх сміються діти у 6-річному віці. І тому, якщо для дорослої людини доречними можуть стати спеціальні вправи, які
сприяють тому, що вона посміхається, розслаблюється, то малій дитині достатньо звернутися у такі хвилини до дитячої самосміхотерапії.
Серед основних педагогічних порад щодо використання сміхотерапії у роботі з дітьми можна виділити такі:
− використання хвилинок сміху (за аналогією із фізкультхвилинками);
− запровадження прийомів «розвантаження» аудиторії шляхом цікавих, смішних розповідей;
− реалізація педагогічного потенціалу літературних гуморесок;
− запровадження цікавих, жвавих, кумедних ігор, які швидко викликають бурхливі позитивні емоції у дітей;
− розповідь анекдотів та цікавих пригод;
− співи смішних пісень;
− організація конкурсу на найсмішнішу вигадку;
− оволодіння педагогом елементами педагогічного експромту при реагуванні на незвичайну ситуацію (в стилі «позитивного гумору»);
− володіння прийомами організації позитивної невимушеної атмосфери навчально-виховного процесу, вміння надавати дітям слушного часу для сміхотерапії;
− розвиток у педагога почуття гумору як особистісно-інтелектуальної основи та ознаки професійної майстерності тощо.
Сьогодні, в умовах складного, стресогеного інформаційного простору, посмішка, добрий настрій дитини, відкритий прояв її позитивного «Я» можуть вважатися найвищою оцінкою естетико-педагогічної діяльності дорослого.
Сміх виступає одночасно і профілактичним, і реабілітаційним засобом. Сучасна науковці
вважають, що сміх корисний тим, що він: знімає нервове напруження; допомагає при знятті болю; лікує алергію шкіри; послаблює м’язи шиї та спини; покращує психічне здоров’я тощо.
Щоб діти росли здоровими, веселими, слід активно впроваджувати в освітньо-вихований процес «хвилинки –смішинки», розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок,
під час занять, під час прогулянок тощо.
Якщо бракує часу на повноцінний відпочинок, варто застосувати сміхотерапію, адже сміх знімає напруження, підвищує настрій та поліпшує самопочуття.
Смійтесь на здоров’я!
